Разом із домом ми часто втрачаємо набагато більше: звичне оточення, мову, соціальний статус, професійну впевненість, улюблені місця, спонтанність побуту, відчуття «я знаю, як тут усе працює».
Іноді людина ніби продовжує жити своє життя, але всередині почувається так, наче її життя залишилося десь в іншому місці.
Особливо складною може бути ситуація, коли нова країна об’єктивно безпечна і комфортна, але емоційно ще не стала домом.
Тоді можуть з’являтися самотність, дратівливість, відчуття чужості, провина за те, що «мені тут добре», або, навпаки, постійне порівняння нового життя з минулим.
В еміграції часто змінюється ідентичність. Раніше було зрозуміло, хто я, де мої люди, яка моя професійна роль, яке в мене місце в суспільстві. А потім багато з цього доводиться збирати заново.
Тому адаптація не зводиться до того, щоб вивчити мову, знайти роботу та оформити документи. Вона також означає поступово сформувати нову опору, не відмовляючись від попередньої частини себе.
У терапії можна дати місце суму за тим, що було втрачено, злості, розгубленості, ностальгії та страху майбутнього.
Не обов’язково обирати між «моїм минулим» і «моїм новим життям».
Іноді завдання полягає в тому, щоб поступово дозволити собі бути людиною, у якої може бути більше одного дому.