Іноді доросла людина вже давно живе окремо, самостійно заробляє, має власні стосунки та приймає рішення, але всередині все ще дуже залежить від батьківської оцінки.
- «Що вони скажуть?»
- «Мама образиться».
- «Тато не схвалить».
- «Я не можу зробити так, бо вони стільки для мене зробили».
Сепарація означає формування власної дорослої позиції. І це не завжди відбувається автоматично разом із переїздом чи фінансовою незалежністю.
Важливо поступово помічати: де закінчується моя відповідальність і починається відповідальність моїх батьків? Які рішення я приймаю тому, що справді цього хочу, а які приймаю, щоб отримати схвалення або уникнути почуття провини?
При цьому сепарація не означає обов’язково обмежувати спілкування чи розривати контакт.
Можна бути близькими з батьками і водночас мати власну думку. Можна любити їх і не погоджуватися. Можна чути їхнє занепокоєння і все одно робити по-своєму.
Іноді найскладніше в сепарації полягає в тому, щоб витримати те, що батькам може не подобатися ваш вибір.
У терапії ми можемо досліджувати ці суперечливі почуття: любов, злість, провину, вдячність, образу, страх і бажання свободи.
Щоб доросле життя поступово стало вашим, а не продовженням життя, яке для вас колись уявили інші.