Ми можемо так захопитися ідеєю «захищати свої кордони», що поступово втрачаємо здатність бути в близькому контакті.
- Не відповідаю, бо «мені порушили кордони».
- Не пояснюю, бо «я нічого не винна».
- Віддаляюся при найменшому дискомфорті, бо «я обираю себе».
Але іноді за дуже жорсткими кордонами ховається не свобода, а страх близькості, конфлікту, залежності чи відмови.
Для мене здорові кордони не означають постійного «ні».
Це здатність розуміти, де моє, а де чуже. Помічати власні потреби. Говорити про них. Відмовлятися, коли я не хочу. І водночас залишатися у стосунку, коли інша людина засмучена моїм рішенням.
Кордони можуть бути гнучкими. Я можу сьогодні не мати ресурсу говорити, а завтра сама шукати контакту. Можу відмовити партнеру в чомусь і залишатися з ним близькою. Можу почути чужу думку, не зобов’язуючись їй слідувати.
У терапії ми можемо досліджувати, що відбувається з вами в моменти, коли потрібно сказати «ні», попросити про щось, висловити незгоду або витримати чужу реакцію.
Тому що справжня свобода не в тому, щоб нікого до себе не підпускати.
А в тому, щоб мати можливість самостійно вирішувати, кого, коли і наскільки близько ви хочете підпустити.